Аніматор Павло Дмитришин: "Мені пропонували контракт на суму в 1 мільйон..."

У Павла Дмитришина - безліч інтересів, хобі та професій. Попри свій, здавалося б, молодий вік він вже зумів досягти чималих вершин. Сьогодні Павла добре знають у Рівному як молодого, креативного, талановитого та наполегливого юнака. Вже більш, як 6 років Павло успішно працює аніматором, примірявши на себе безліч різноманітних ролей: клоун, мім, фокусник, Дід Мороз, ведучий святкових програм, піротехнік, тамада, ходуліст, живі статуї тощо. Крім цього, Паша - чи не єдиний у Рівному, хто влаштовує шоу гігантських мильних бульбашок та фаєр-шоу. Він - людина-свято, той, від кого залежать успіх святкування та посмішки його винуватців. Цього разу у нашому "алфавітному" інтерв`ю  розкриваємо персону Павла Дмитришина від А до Я: про його безумства, відпочинок, роботу, сім`ю, принципи, шанувальниць та майбутнє.

Авторитет. Хто для тебе є найбільшим авторитетом, зразком для наслідування? До чиєї думки ти найбільше прислухаєшся?

- Авторитетів у мене багато. Це усі успішні і не дуже люди, з якими я зустрічався. При спілкуванні я завжди намагаюсь зрозуміти, чим людина краща за мене і вчуся у неї доти, доки у мене не виходить краще. Мабуть, саме тому я за короткий період часу підіймався кар’єрними сходинками швидше, ніж інші.

 

 

 

Безумства. Вони тобі властиві? Ти часто шаленієш? Що можна назвати твоїми найбільшими життєвими безумствами?

- О, так, безумство - це про мене. Я часто витрачаю майже усі гроші на реквізити до своїх шоу, або ж на шалені ідеї, які, за звичай, себе не окупляють. Взагалі я багато чого чудив, про що мені навіть згадувати соромно. :-) Моє найбільше безумство, сподіваюсь, залишиться все ж в таємниці, але дещо спеціально для ЧаРівне.інфо можу згадати. Історія бере свій початок ще з інститутських часів. Йдучи на іменини до товариша, я знав, що у мене наступного дня зранку екзамен і власне День народження. Я відчував інтуїтивно, що в дома не ночуватиму, тому в рюкзак, окрім подарунка, взяв одяг на екзамен. Після довгих гулянь з пробілами в пам’яті я прокинувся в маловідомому мені місці, як Омелько з п’єси «Мартин Боруля» (там дуже точно описується моє тодішнє самопочуття). Головне, я пам’ятав, що мені треба йти на екзамен. Прийшов чи то пак приплентався на нього вчасно, щоправда ззовні був пом’ятий, буцімто на мені орали. =) Предмет, до речі, я здав на «добре», і вже через годину я із 60-літровим рюкзаком на плечах мандрував в похід. Головна інтрига дня була в тому, що власник квартири, в якій я ночував, довго думав над тим, як і чому я пішов у спідній білизні, адже одяг та взуття, у які я був одягнутий під час вечірки, залишив коло ліжка.

Відповідальність. За що ти відчуваєш найбільшу відповідальність у роботі і у житті?

- Перш за все, я стараюсь бути хорошим чоловіком та батьком, а в роботі намагаюсь бути кращим: наприклад, стріляючи салюти, я відповідаю за життя глядачів, а граючись клоуном, я беру на себе відповідальність за психіку дітей. Адже часто недосвідчені клоуни лякають дітей, і у них з’являється клоунофобія, то я їх лікую. Також з дітьми часто виникають інші проблеми: вони бояться висоти, не поважають старших, не вміють ділитися тощо. Я ж намагаюся їх виховувати через гру. Крім цього, коли працюю тамадою, беру на себе відповідальність за свято найголовнішого дня в житті сімейної пари. І саме на мені лежить відповідальність за гарне свято.

Гнів. Тебе усі звикли завжди бачити у гарному, позитивному настрої як на роботі, так і на вулицях міста. А чи притаманний тобі гнів? Що може вивести тебе із рівноваги?

- Я не люблю, коли на найцікавішому моменті передачі чи фільму вимикають телевізор. Також я можу прийти в «бійцівський» стан, коли на моїх очах ображають або, не дай боже, б’ють слабку стать. Я дуже не люблю людей, які не поважають мою Батьківщину та мій народ. А сваритися - то діло не козацьке. Я неконфліктна людина, часто йду на поступки та компроміси, якщо питання не принципове.

Дзеркало. У тебе публічна робота, ти постійно працюєш на сцені, перебуваєш в оточенні сотень людей, відтак маєш завжди гарно виглядати. Як часто ти дивишся у дзеркало? Взагалі, як ти ставишся до своєї зовнішності?

- Я часто вітаюсь до себе у дзеркало – це у мене такий собі маленький забобон. А щодо одягу і вигляду, то моя робота зобов’язує мене завжди виглядати гарно. Проте якщо я знаходжуся на відпочинку чи у сімейному колі з родиною, я люблю одягати свої затерті і пошарпані старі речі. До речі, навіть на свій День народження я ніколи не вбирався мегасвятково.

 

Еміграція. Відомо, що в нашій країні, на жаль, творчих людей не дуже цінують, особливо матеріально. За кордоном до творчих та креативних людей зовсім інший підхід – там і зарплатня гідна, і ставлення з повагою. Ти ніколи не думав переїхати у іншу країну, де тебе цінуватимуть, де на тебе і твою сім’ю чекає гідне, забезпечене життя?

- Це для мене болюче питання. Мені не раз пропонували поїхати за кордон, а в Росії взагалі навіть пропонували контракт на суму в 1 мільйон. Та я дуже люблю неньку-Україну, тут роботи - непочатий край. Головне - не лінуватися і шукати можливості. Я готовий до відпочинку в інших країнах, проте дихати і думати я хочу лише українською!

Європа. Ти бував у Європі?

- Може, це і дивно, але я ще досі не бував у Європі, проте зараз якраз планую скоро туди поїхати.

Жарти. Твоя робота тісно пов’язана з гумором та жартами. Любиш розіграші? Чи часто ти ставав їх жертвою?

- Жартів в моєму житті вистачає. За звичай, вони народжуються в той момент, коли я їх і озвучую, тобто спонтанно, хоча у мене, звісно, є і штампи. А от жертвою жартів чи запланованих розіграшів я, на жаль, ще ніколи не був. Але за звичай, у смішних людей в душі не все так смішно.

Зміни. Взагалі, ти любиш зміни чи тебе швидше можна назвати консерватором?

- Я відповім на це питання коротко: «Я змінююсь, значить, я живу!» Саме таке життєве кредо може поставити собі будь-яка творча людина.

Імпровізація. Знаю, що у роботі ти не любиш користуватися сценарієм та шаблонами, а надаєш перевагу імпровізаціям. Чому? Тобі не важко постійно імпровізувати?

- Імпровізація класна тим, що ти під час того чи іншого жарту також отримуєш неабияке задоволення. Крім того, зімпровізований жарт є завжди смішнішим. Є такий вислів: «Найкраща імпровізація - це підготовлена імпровізація». А я б сказав, що гарно імпровізувати може лише людина з хорошим багажем знань та досвідом за плечима, бо в іншому випадку імпровізація може перетворитися на невдалий жарт, що часто трапляється з телеведучим Андрієм Доманським.

Їжа. Які твої улюблені продукти харчування? Якій кухні надаєш перевагу? Улюблена страва? Ти вмієш готувати? Часто пораєшся на кухні? Яка твоя фірмова страва?

- Я не вибагливий до їжі, але моя дружина полюбляє кулінарити і завжди готує надзвичайно смачнючі страви. Я теж готую, вмію, але роблю це вкрай рідко. Якось так повелося, що я завжди готую рибу і дуже класно вмію ставити чайник на плиту :-).

Ймовірності. Як ти до них ставишся? Ти віриш у випадковість?

- Усе моє життя складається з випадковостей, при чому один випадок ланцюжком тягне за собою інший. У моєму житті було близько 10 коротких миттєвостей, моментів, які тривали здебільшого від 10 сек до 1хв. Проте якби їх не було, я мав би кардинально інше майбутнє і, відповідно, життя.

Книги. Ти любиш читати? Яка твоя улюблена книжка?

- Зізнаюся, що читати я не дуже люблю, проте в силу своєї професії це мені необхідно. Улюблена моя книга, мабуть, - це «Чайка» А. П. Чехова. Також дуже люблю книжку Річарда Баха «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон». Я полюбляю історичні книги, а також книги-самовчителі з фокусів, зокрема, роботи Гудіні, що сповнені таємниць, розуміння яких приходить тільки з досвідом.

Лестощі. Чи часто тобі доводиться застосовувати лестощі до людей? А тобі часто лестять?

- Коли мене хвалять, мені, звичайно, як і будь-якій нормальній людині, приємно це слухати, але я переживаю, що мене перехвалять і щось тоді піде не так, як мені хочеться. Я волію уникати лестощів у свій бік, адже одразу ніяковію і червонію, як хлопчисько. Серйозно! Натомість я завше ціную конструктивну критику на свою адресу і намагаюсь прислухатись до неї. Особисто сам я можу похвалити людину за її заслуги чи здобутки, проте без причини не нав’язуюсь і не набиваюсь в друзі до когось. Частіше я волію краще промовчати.

Майбутнє. Яким ти його собі уявляєш?

- Як і кожна людина, я мрію про відпочинок зі своєю родиною, про будинок біля озера, в якому водиться велетенський короп. Крім цього, мрію створити свою фірму, яку б вже точно давно мав, якби не лінь :-). А ще я щодня мрію про нові шоу-програми, які часто приходять до мене уві сні.

Негатив. Твоя робота вимагає від тебе лише позитивного, хорошого настрою. Як ти борешся з негативом від "доброзичливців"?

- Як правило, я якнайшвидше вирішую свою проблему і стираю її з пам`яті. Я завжди пробачаю усім своїм «доброзичливцям», хай би які у них не були наміри. Усі створювані ними проблеми раз у раз роблять мене тільки сильнішим і більш підкованим. А вони, відповідно, просто падають в моїх очах. Особисто я ніколи на пхав палки в колеса своїм колегам, хоча часто отримував їх на свою адресу.

Образи. У своїй роботі ти щоразу приміряєш на собі безліч різноманітних ролей. Які образи ти вже встиг спробувати і який з них є твоїм найулюбленішим?

- Я не можу сказати, що перепробував вже на собі усі образи, які хотів, але так, я мав їх безліч. Зокрема, я побував у ролях Голохваcтого («За двома зайцями»), пірата, клоуна, міма, моряка, лікаря, ходуліста, чарівника, тамади, конферансьє, Губки Боба, Лунтика, Міккі Мауса, Ельфа, фаєрщика, піротехніка, Діда Мороза, Св. Миколая… Усі мої образи - вони як діти: їх усіх треба любити однаково. Проте найбільш популярним моїм образом є клоун Боба та пірат Біллі. Мабуть, саме їх я найбільше люблю, тому що діти мають добрі почуття до них, часто пишуть їм листи, малюють малюнки, а інколи навіть обіймають і на вушко шепочуть: «Боба (або Біллі), Я ТЕБЕ ДУЗЕ КЛЕПКО БУБЛЮ». У такі моменти я розумію, що щасливішого клоуна немає у цілому світі!

Принципи. У тебе їх багато? Які твої головні принципи у житті і в роботі?

- Я - надзвичайно м’яка і поступлива людина. Тому завжди намагаюсь поступатись у конфліктах, звісно, якщо лише це не стосується честі моєї родини, держави та віри. А ще я принципово не буду знімати штани, аби розважити публіку. А якщо клієнт мені не подобається - я з ним ніколи не співпрацюватиму ні за які гроші та дорогоцінності.

Рекорд. Що, на твою думку, є твоїм особистим рекордом?

- Щоб встановити особистий рекорд, потрібно поставити високу планку і подолати її, тобто дійти до цієї своєї цілі. Я маю багато цілей у житті і до них потихеньку йду. Звісно, до якихось цілей доходжу швидше, а до якихось довше – це життя!

Спокуса. Ти часто їм піддаєшся? Які твої найбільші спокуси?

- Мабуть, моя найбільша спокуса - це вихідний день. Я так люблю полежати на дивані, як лінивий кіт, або ж половити рибу і закоптити її на природі. Проте найбільша спокуса - поїхати відпочивати туди, де взагалі не ловить мобільний: щоб відпочинок не перетворювався у роботу.

Театр. Твою роботу можна ототожнити із акторською майстерністю. Можливо, тобі коли-небудь пропонували працювати у театрі? Чи часто ти до нього ходиш?

- Мабуть, слід зазначити, що я дипломований режисер драматичного театру. :-) Думаю, з моїми уміннями було б не важко влаштуватися в театр, особливо в ляльковий. Але навіщо іти працювати актором, коли можна створити свій власний театр? Чесно кажучи, я, по своїй суті, організатор процесу, затійник, тому мені важко, не вдумуючись, просто виконувати якісь певні доручення.

Успішність. В чому секрет твоєї успішності?

- Мій секрет успіху - в любові до всього, що я роблю. Я отримую задоволення від своєї роботи так само, як дитина отримує задоволення від ігор. Є й ще один секрет, який я почерпнув ще в інституті: «Щоб зробити важке прекрасним, необхідно важке зробити звичним, звичне - легким, а легке – прекрасним».

Формула щастя. Яка вона в тебе?

- Мрія - ось двигун щастя, радості та успіху. Я дуже багато мрію, буває, навіть на такі безглузді теми, як: «а що було б, якби»… :-)

Характер. Який він у тебе?

- Я маю досить спокійний, виважений характер, інколи з ноткою сарказму, а також посмішку на 32 зуба, два з яких - гострі клики. :-)

Цирк. Ти часто працюєш клоуном, а клоун – цирковий персонаж. Ти часто ходиш у цирк? Чим тебе приваблюють клоуни?

- Скажу навіть більше - я певний період свого життя працював у цирку клоуном, фокусником і фаєрщиком, навіть адміністратором! Мав можливість керувати цирковими аренами і влаштовувати аншлаги по Україні. Проте через постійні гастролі я змушений був постійно жити на орендованих квартирах, а на той час я вже планував сім’ю. Оскільки сім’я і кочовий спосіб життя для мене несумісні, я обрав родину і роботу в Рівному, про що абсолютно не шкодую. До цирку я ходжу тільки тоді, коли знаю, що саме буде в програмі.

Чудо. Що ти вважаєш найбільшим чудом у світі?

- Найбільше чудо для мене як люблячого батька – це, звичайно, народження сина. Зізнаюся, що я навіть плакав від щастя в момент його народження і досі так само ним милуюся...

 

Шанувальники. У тебе їх багато? 

- Правду кажучи, я навіть не знаю, чи є в мене ті шанувальники, але мені хочеться думати, що десь вони таки є! :-)

Що у твоїй роботі є найважчим і найлегшим?

- Найважчим для мене буває порозумітися з «нахабними» батьками, адже коли працюєш на публіку, яка більше сотні чоловік, то в момент роздачі подарунків деякі батьки навмисно підсилають дитину двічі або тричі отримати подарунок. На жаль, це потрібно не так дітям, як їхнім батькам. Я завжди їм нагадую, що так негарно, а вони все одно неначе з голодного краю кричать дитині «іди ще раз», навіть тоді, коли сама дитина проти. Ось такі батьки насправді мене дратують. Я такого не люблю. Уявіть, як важко дивитись в очі дитині, яка чемно і довго чекала на свій подарунок, але через таких от батьків так і не отримала його. Мені в таких ситуаціях інколи доводилося бігти в магазин і за свої власні кошти купувати якийсь подарунок дитині, якій він не дістався. А ще мені завжди дуже важко прощатися з дітьми, особливо, коли вони тримають мене за ногу і кричать: «Не йди!» :-)

 

Ювілей. Наступного року ти святкуватимеш свій ювілей – 25-річчя. Як плануєш його відсвяткувати?

- Чесно кажучи, я ще й сам не знаю, але, скоріш за все, це буде схоже на так званий «квартирник»: ми з друзями збираємося в якомусь ресторані, але замість звичної гучної ресторанної танцювальної музики ми граємо на гітарах при свічках, п’ємо козацьку горілочку та вино, розповідаємо анекдоти і головне - нікуди не поспішаємо. Ось це для мене – ідеальне свято!

Як відрізнити хорошого клоуна від поганого? Що порадиш батькам при виборі клоуна на дитяче свято?

- Для хорошого клоуна важливу роль відіграють три речі: якісний грим (адже клоун не повинен злякати дитину своїм виглядом), досвід роботи та відсутність перегару та запаху сигарет з рота. Які мінуси є у клоунів? Наприклад, вони часто просять мам купити подарунки і після якогось певного конкурсу дають переможцям заохочувальний приз. На мою думку, це ознака невпевненості в своїх силах, адже хороший клоун - це вже суцільний подарунок, який має бути цікавим, кмітливим, веселим, і діти мають хотіти з ним гратися, дружити не з користі, а від душі. Тому я завжди прошу батьків не купувати подарунки дітям, або якщо батьки все ж наполягають, то роздаю їх лише вкінці свята. Я хочу порадити батькам: якщо ви ще ніколи не замовляли клоуна, то не шукайте його телефон в Інтернеті, адже його фотографії - це не найголовніше. Краще попитайте у друзів, чи замовляли вони клоуна, і якщо так, то чи сподобалась їм його робота, чи не шкодують вони і чи не плакали діти. А найголовніше: запитайте у вашої дитини, чи вона взагалі хоче бачити у себе на Дні народження клоуна.

 Спілкувалася Марина НАЗАРЧУК

Фото - з особистого архіву Павла Дмитришина

Рівненський клоун-мім Павло Дмитришин про терапію сміхом

Шоу гігантських мильних бульбашок у МПК "Текстильник". Усі фотографії з особистого архіву Павла Дмитришина

Напередодні 1 квітня - Дня сміху поспілкувався із людиною, професія якої - смішити інших. Павло Дмитришин - 24-річний клоун із Рівного, одружений, має дитину. Уже більше шести років розважає діток та дорослих як клоун, мім, влаштовує шоу мильних бульбашок та показує фокуси і фаєр-шоу. Що надихає в роботі, як можна злякати дитину клоуном, на скільки днів вистачає позитивного заряду після зустрічі з особливими дітьми - у розповіді Павла Дмитришина.

Я дипломований режисер драматичного театру. Думаю, що з моїми уміннями було б не важко влаштуватися в театр, особливо в ляльковий. Але навіщо іти працювати актором, коли можна створити свій власний театр? Адже я дуже люблю Дітвору (саме так, з великої букви). Тому, мабуть, став клоуном швидше за покликанням, а став я ним дуже просто. Одна моя подруга (її звати Тетяна Віннік) на той час працювала клоуном і якось попросила попрацювати замість неї. Клієнтам сподобалось моя робота, і мене почали запрошувати все частіше та частіше. Сьогодні я маю справді тисячі задоволених батьків, тисячі дітей мене впізнають на вулиці, а сотні дзвонять до мене з маминого телефону, щоб задати дуже важливі питання для них : "Чому киця Мура її поцарапала? Як зв´язатися з Дідом Морозом?". Мені дуже приємно, коли дзвонять малята - тоді я відчуваю, що якось увійшов у їхнє життя.

Ялинка на колесах

Додати святкового передноворічного настрою рівнянам вирішив місцевий житель Павло Дмитришин. Він оздобив своє авто спеціальними гірляндами, і тепер його автівку називають «ялинкою на колесах». Автор ідеї не вкладає в такий «тюнинг» ніякого політичного підтексту.

Говорить, що створив таке спеціально до свят. На «автоялинці» сяє понад 1200 ліхтариків.
Павло професійно займається створенням святкового настрою. Він є директором фірми з організації свят «Артемон». Тому дарування веселого настрою для нього не просто хобі, а щоденна праця.
– Дуже цікаво спостерігати за реакцією діток, коли я приїжджаю на якесь дитяче свято в костюмі клоуна чи казкового героя. Вони відчувають, що до них приїхала казка, і вже з дверей мене вітають,  – посміхаючись розповідає юнак.
Робота над оздобленням автомобіля тривала два дні. Павлу допомагав його батько. Вони придбали три спеціальні гірлянди для зовнішнього використання, які є водостійкими і пристосованими до вуличного холоду.
Власник «новорічного» автомобіля каже, що таке може зробити кожен автолюбитель. Це є не складно і не дуже дорого. Одна гірлянда коштує майже чотириста гривень.
Життєвим девізом Павла є питання: «Чим будемо дивувати?», а його діяльність є відповіддю на це питання. Перед тим, як почати роботу над створенням такого «дива», автор проконсультувався з представником ДАІ. Все в рамках закону. Руху транспорту таке авто не заважає.
– Правила для всіх однакові. Водіння такого автомобіля не надає мені ніяких переваг на дорозі. Навпаки. Потрібно бути вдвічі уважнішим і ввічливішим.  Хоча водії іноді пропускають мене на перехрестях, але це скоріше для того, щоб краще роздивитись мою машину. Вітають пішоходи, водії сигналять. Людям подобається, а мені приємно дарувати їм радість.
Найближчим часом Павло збирається підключити гучні колонки, щоб крім гірлянд тішити людей і святковою новорічною музикою. І жартома говорить:
– Скоро збираюсь в Київ. А так як там ще немає новорічної ялинки, то будемо водити хороводи навколо моєї машини. Наступного року планую встановити на даху машини санки та олені Діда Мороза: вийде такий собі сучасний «Дідоморозовоз».

Галина Закацюра

http://visti.rovno.ua/article/yalinka-na-kolesah/

Рівненський клоун Павло Дмитришин: “Чим будемо дивувати людей?

Рівненський клоун Павло Дмитришин: “Чим будемо дивувати людей?” [Фото+Відео]

Уже більше п’яти років хлопець розважає діток та дорослих як клоун, мім, влаштовує шоу мильних бульбашок та показує фокуси, фаєр-шоу.
 

Професія клоуна захопила хлопця ще під час навчання в університеті.

— Спочатку я намагався вступити вчитися до Києва, але, на щастя не вступив, — розповідає Павло. — Там дуже дорого жити та навчатися, тому повернувся до Рівного і вступив на режисера драматичного театру в РДГУ. Потрапив до дуже хороших викладачів, чиї учні працюють у найкращих театрах України. В університеті зі мною навчалась клоунеса Таня Віннік. Одного разу вона не встигала на якусь роботу і попросила мене її замінити. Так я пішов уперше, вдруге, а потім уже почали запрошувати. Виходило дуже непогано, з’явилося багато замовлень. Проте, вирішив на роботі клоуна не зупинятися. Почав робити вогняне шоу, пройшов школу міма, зробив шоу мильних бульбашок, почав займатися східними єдиноборствами — бити дошки. Щоправда, вогняних шоу уже намагаюся не робити — якось обпік ногу і зрозумів, що це небезпечно.



Павло розповідає, що виступав у Рівному вже практично всюди — на різноманітних святах, дитячих днях народження, у дитячих будинках, на вечірках. Каже, найбільше діти запам’ятовують мильні бульбашки.


— Шоу мильних бульбашок дуже діткам подобається, це ексклюзивно, такого більше ніхто не робить, — говорить хлопець. — Тепер щільно займаюся фокусами, адже у Рівному майже нема артистів такого жанру. Часом люди просять навчити їх фокуса, то перше, що я питаю, це “Чи вмієте ви берегти таємниці?” і коли кажуть “так”, то я відповідаю, що теж вмію і тому фокусам не вчу. Багато фокусників виїжджають на роботу до Києва або за кордон, адже там більші заробітки. Проте, у мене тут сім’я, залишати яку я не хочу.

 


Зараз Павло уже набрав собі команду помічників. Каже, постійно шукає бажаючих, які виступали б разом з ним.

— Я беру людину, дивлюсь за нею місяць, чи гарно працює, чи підходить мені, — говорить артист. — Якщо людина мені не подобається, то не працюю з нею. Зараз ми створюємо гурт з оригінальних музик: скрипка, степ, гра на бокалах, пляшках, можливо, навіть на презервативах, і шукаємо людину, яка буде писати тексти пісень.

 


Якось разом з командою однодумців Павло вирішив зробити так, щоб діти не боялися привидів.

— В один прекрасний день зробили будинок з привидами, з якого вилазили перевдягнуті привидами, — пригадує Павло. — А діти в цей час стріляли по нас водою. Так вони зрозуміли, що привидів не треба боятись. Будиночок ми виготовили своїми силами. Поїхали на металобазу, набрали заліза, знайшли художників, які зробили макети будинку, все вирізали-випиляли. Виступали вже у Радивилові та Здолбунові. Ми його запатентували як атракціон, і уже влітку він з’явиться у нашому парку, де всі охочі зможуть прийти-постріляти.

Павло вже знає майже усіх клоунів нашого міста. Його теж знають і впізнають. Хлопець розповідає, що завжди радіє новим кадрам у цій професії і часто пропонує свої поради новачкам і навіть конкурентам. Адже, каже, хочеться, щоб люди працювали професійно заради дитячої казки.

— Я завжди пропоную свою руку допомоги, якісь поради, — говорить Павло. — Адже часто таке бувало, коли до нас дзвонили батьки і казали, що злякали дитину. Є така хвороба клоунофобія, на жаль, не всі про неї знають. Якщо, приміром, замовити трирічній дитині клоуна, а він прийде з криком, то дитина може злякатися на все життя. Я завжди кажу: “Або вчись, або не працюй”. Я дуже люблю професіоналів. Ненавиджу таких, які приходять на роботу клоунами чи Дідами Морозами, а потім сідають з батьками пити горілку. Чи, наприклад, приходить Дід Мороз з чорними бровами до дітей. І дитина вже розуміє, що він молодий хлопець. Можна ж брови зафарбувати, голос змінити. Але у нас, на жаль, не всі це роблять і казка у дітей псується.

У роботі з дітьми для хлопця найвідповідальнішими є перших 30 секунд, коли треба налагодити контакт.

— Навчитися цьому неможливо, це вже просто треба на собі перевіряти, методом експерименту. І якщо є контакт, то все буде супер, — розповідає артист. — От часто мене питають, чи я не втомлююсь з дітьми, особливо коли треба 3-4 години з ними працювати. Але якщо роботу любиш, то вона не може втомити, інакше навіщо тоді цим займатися. У мене було таке, що доводилось працювати з 9 ранку до 10 вечора. Звичайно приходжу додому замучений, але зате страшенно задоволений. Розповідаю дружині, як усе пройшло, які дітки були, що цікавого вони розповідали. Часом запитуєш про щось і отримуєш дуже несподівані та смішні відповіді, шалені прикольні варіанти бувають. Звісно, і без неприємних моментів не обходиться. Буває, що діти погано виховані, але ми не можемо їм цього сказати в силу своєї роботи. Це батьки мали б слідкувати за ними. Адже бувають діти, які лаються такими словами, що й дорослі так не вміють.

 


Хлопець впевнений: найприємніше у цій професії — це дитячі посмішки. Отримує величезне задоволення від того, що діти йому радіють.

— Буває, дітки сидять такі смурні, а потім оживляються, бо клоун прийшов. Або, коли відпрацював уже свій час, то чіпляються, не хочуть відпускати. Я не займався б цією професією, якби це не приносило задоволення. Адже діти одразу відчувають твій настрій, і якщо ти не хочеш гратися, вони теж не хочуть.
 

Наразі Павло мріє створити у Рівному театр, де виступали б артисти оригінальних жанрів. Хлопець говорить, що на це потрібно багато грошей, але якщо впевнено йти до своєї мрії, то вона обов’язково збудеться.